12 березня 2025 року Збори Друзів України звернулися із листом до Європейської комісії за демократію через право (Венеціанської комісії) з проханням надати такий висновок amicus curiae щодо альтернативної (невійськової) служби для Конституційного Суду України, ухвалення якого очікується 15 березня 2025 року, який не залишатиме сумнівів, що ані відсутність альтернативної служби дійсно невійськового характеру, ані покарання, дискримінація, свавільне позбавлення свободи і катування, або будь-які інші переслідування за серйозні і щирі релігійні чи інші переконання, несумісні з військовою службою, навчанням або обліком для цілей військової служби, категорично неприйнятні за будь-яких обставин, а особливо у воєнний час.
Конституційний Суд України запитав висновок amicus curiae Венеційської комісії у процесі розгляду конституційної скарги Дмитра Зелінського, адвентиста сьомого дня, ув’язненого на 3 роки за здійснення права людини на сумлінну відмову від військової служби. У листі вказується, що Збори Друзів України вважають його в’язнем сумління разом з колишнім в’язнем сумління Віталієм Алексєєнком і нинішніми в’язнями сумління Віталієм Криушенком і Сергієм Семчуком; ми також молимося за виправдання Валентина Адамчука та звільнення пастора Олександра Солонця з армійської неволі.
У листі українські квакери закликають Венеціанську комісію вказати у висновку amicus curiae, що для повної відповідності міжнародним зобов’язанням України в галузі прав людини щодо захисту та підтримки права людини на сумлінну відмову від військової служби згідно зі статтею 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП) та статтею 9 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), враховуючи те, що відступ від цих зобов’язань під час війни не допускається відповідно до статті 4 МПГПП, а отже і відповідно до статті 15 ЄКПЛ, Україні рекомендовано імплементувати стандарти прав людини, встановлені у практиці Європейського суду з прав людини (яка узагальнена в пунктах 70-89 Посібника щодо статті 9 Європейської конвенції з прав людини, оновленого 31 серпня 2024 року, підготовленого Секретаріатом Європейського суду з прав людини), а також у практиці та звітах органів ООН з прав людини (Заключні зауваження Комітету з прав людини щодо періодичних доповідей України CCPR/CO/73/UKR, CCPR/C/UKR/CO/6, CCPR/C/UKR/CO/7, CCPR/C/UKR/CO/8; резолюція Ради ООН з прав людини «Сумлінна відмова від військової служби» A/HRC/RES/51/6 від 6 жовтня 2022 року, співавтором якої є Україна; пункти 9.3, 9.4 Висновків Комітету з прав людини CCPR/C/132/D/3065/2017 у справі Петромелідіс проти Греції; Доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини A/HRC/41/23, A/HRC/50/43, а також нещодавній звіт за 2024 рік A/HRC/56/30, який викладає відповідні стандарти захисту прав людини та окреслює основні проблеми з їх дотриманням в Україні).
У листі квакерів наголошується, що статті 4, 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 9, 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є частиною законодавства України та мають вищу юридичну силу (перевагу перед внутрішніми актами законодавства України) відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та статей 8, 9 Конституції України, враховуючи також, що захист прав людини є необхідною передумовою дотримання принципу верховенства права («Мірило правовладдя» Венеційської комісії, параграф I.A.31), який, згідно зі статтею 8 Конституції України, визнається та діє в Україні.
Квакери також нагадали, що, як навчає нас Ісус Христос, не можна нехтувати найважливішим у Законі: це справедливість, милосердя та вірність (від Матвія 23:23).